Було схоже на комп’ютерну гру: військова 128-ї бригади розповіла, як нищить ворожі танки

Валерія — операторка протитанкового ракетного комплексу у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. За здобутки на фронті президент нагородив її орденом “За мужність” ІІІ ступеня та державною медаллю “Захиснику Вітчизни”.

Від початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну військова відзначилася влучною роботою по ворожим цілям. За її словами, того дня наші військові чекали знали, що російська техніка близько, тому чекали на своїх позиціях, зокрема, влаштували кілька вогневих точок — одну в посадці, іншу позаду, ближче до блокпосту з бетонними плитами.

“На другій точці був у тому числі Javelin і я спочатку почала налаштовувати його. Але потім подумала: “ні, краще все-таки з “Корсара”. Під’єднала ракету, подивилася в оптику й побачила, як на дорозі починають повільно підніматися три російські прапори, причеплені до антен бронетехніки. З’явилося нереалістичне відчуття, наче все це не насправді, а якась комп’ютерна гра. У наступну секунду за 300 метрів від мене на дорогу виповзає перший танк — великий, жирний Т-72 із російським триколором. І я зразу роблю пуск. У цю ж мить весь страх і відчуття нереальності зникли, залишилося тільки розуміння — або я його, або він мене. Кілька секунд і ракета влучає прямо в танк: спалах, гуркіт, клуби чорного диму. Т-72 сповзає вбік, завалюється в кювет, а я як закричу з усіх сил: “Я влучила! Влучила!!!”, — згадує Валерія.

Тоді ж захисниця зробила кілька невдалих запусків протитанкових ракет, однак командир наказав відходити.

“Коли вже всі відійшли, я сама під’єднала нову ракету, сіла на землю, прицілилася як слід, зробила пуск і влучила. У БМП здетонував боєкомплект — гуркіт був страшенний. Тільки після цього я відбігла назад за нашими хлопцями і сіла в машину. Ми від’їхали, перегрупувалися й зайняли нові позиції”, — поділилася військова.

Невдовзі її поранило поранило осколком від снаряду. У той момент дівчина пережила найстрашніший момент.

“Підповз товариш, відтягнув мене за бронік на узбіччя й наклав на ногу турнікет. А потім ми разом, я підстрибом, побігли до нашої вантажівки «ЗиЛ», яка збирала 300-х. Навколо вибухали снаряди й міни, вулиця повністю прострілювалася. Я забилася в самий куточок кузова й думала одне – якщо ми в цю секунду не виїдемо, сюди прилетить, і ми всі загинемо. Для мене то був самий стрьомний момент того дня”, — розповіла Валерія.

З того часу військова лікувалася в кількох госпіталях. Та це не завадило їй повернутися в підрозділ і знову героїчно боронити свою країну.

Стежте за новинами Закарпаття та України у нашому Телеграм каналі.

Будьте першим, хто прокоментує цю новину!

Залишити коментар

Вашу електронну пошту не буде опубліковано.


*